Коротко
Більшість психологів ніколи окремо не вчилися працювати з нейровідмінними людьми, тож ті роками отримують пояснення, які лише частково влучають у ціль. Це сумна реальність, і водночас не привід здаватись.
Прогалина в навчанні
Більшість психологів і психотерапевтів ніколи не проходили окремого навчання щодо нейровідмінностей. Ми мали загальні курси клінічних діагнозів, які у випадку РАС і РДУГ формувались переважно на спостереженнях за дітьми 6-12 років. Це майже не зачіпає того, з чим найчастіше приходять дорослі: емоційних труднощів, проблем у стосунках, виконавчих функцій чи сну. Тож нейровідмінні люди можуть роками отримувати пояснення, які лише частково влучають у ціль, перш ніж з'ясується, що причина зовсім інша.
Через супутній діагноз
Близько 70% аутичних дітей 10-14 років відповідають критеріям щонайменше одного психічного розладу, а 41% мають кілька супутніх діагнозів водночас. Зазвичай саме так нейровідмінні люди потрапляють у систему психічного здоров'я: через супутній діагноз, часто спричинений глибокою фрустрацією від хронічного нерозуміння й відкидання.
Джерела: Simonoff et al., 2008; The Autistic Survival Guide to Therapy
Що чули нейровідмінні люди замість «аутизм» або «РДУГ»
Психіатричні діагнози базуються на видимій поведінці, тож вони можуть досить точно описувати те, що відбувається з нейровідмінною людиною у стресі. Водночас діагноз не здатний описати, звідки це взялося.
Через брак навчання в закладах освіти й на робочих місцях довіра до системи психічного здоров'я поступово втрачається, і не кожен терапевт докладає зусиль, щоб заповнити цю прогалину самостійно.
Mairead Keogan, психотерапевтка, у книжці The Autistic Survival Guide to Therapy